Lo, la, le, se: іспанські займенники через українські відмінки — і де підказка бреше

Кому — le, кого — lo і la. Підказка робоча, але має два списки дієслів, на яких веде не туди.

Під'їзд, вівторок, сусідка з четвертого питає, чи віддали ви вже ключі орендодавцеві. Слова ви знаєте всі. Фраза наполовину вийшла — і тут: lo чи le?

І ви йдете в обхід: le doy las llaves al casero («віддаю ключі орендодавцеві») замість se las doy. Сусідка ввічливо чекає. З довгим варіантом усе гаразд. Просто щоразу йти в обхід не хочеться.

Зате в україномовних для цієї теми є підказка, якої немає в тих, хто вчить іспанську через англійську. Це відмінки. Щоправда, з дірками — і про ці дірки далі буде чесно.

Знахідний дає lo і la, давальний — le

Дати книжку — кому? — давальний. Іспанською це le. Побачити — кого? — знахідний. Іспанською це lo або la.

Le escribo una carta al casero («пишу листа орендодавцеві» — так, le тут обов'язкове, хоча орендодавця й названо; про це у FAQ). Лист — що пишу, знахідний: la escribo («пишу його»). Орендодавець — кому пишу, давальний: le escribo («пишу йому»). Обидва разом: se la escribo («пишу йому його») — чому le перетворилося на se, буде нижче.

У третій особі форм усього шість:

Перша і друга особа взагалі не знають цієї різниці: me, te, nos, os однакові для обох стовпців (os — форма лише для Іспанії; у Латинській Америці на її місці les). Me lo dio («він мені це дав») і me vio («він мене побачив») — те саме me. Уся складність теми живе в третій особі.

І зверніть увагу на асиметрію: лівий стовпець розрізняє рід, правий — ні. Le doy el libro («даю йому книжку») годиться і для Ани, і для Пабло. Одним клопотом менше на ходу.

Де українська підказка бреше

У методу є ціна: списки дієслів, на яких він дає не ту відповідь. Списки короткі, але кожен пункт ви вимовите цього тижня.

Український знахідний або «у кого», а іспанською все одно le. «Спитати його» (і так само «спитати в нього») — le pregunté; «попросити запис у нього» — le pedí la cita. Тут українське керування хитається між знахідним і «у + родовий», а іспанське стоїть твердо на непрямому додатку, тож перевіряти відмінок марно. Сюди ж «ударити»: українською і «приклеїти щось», і «вдарити когось» — знахідний, а іспанською у значенні «приклеїти» це lo pegué, а у значенні «вдарити» ви найчастіше почуєте le pegué — за старою моделлю, де справжній прямий додаток це невимовлений удар (le pegué [un golpe]). RAE допускає тут і прямий додаток, тобто la pegaba теж захисне; так чи інак, одна літера вирішує, склеїли ви щось чи когось стукнули.

Зверніть увагу: «подякувати кому» в українській — давальний, і підказка тут спрацьовує правильно (le agradecí el favor — «подякував йому за послугу»). Це та точка, де українська та російська розходяться, тож якщо ви звикли перевіряти себе через російську, саме тут вона вас підведе.

Український давальний, а іспанською lo або la. Це дзеркальна пастка, і вона небезпечніша за першу, бо рука тягнеться до le автоматично. «Я їй заздрю» — la envidio, не le envidio. «Він їй погрожував» — la amenazó. «Я їй аплодував» — la aplaudí. Українською всюди давальний, іспанською всюди прямий додаток. У чоловічому роді промах прикриє leísmo, про який нижче; у жіночому ви вимовите рівно те, що нормою не визнається.

Родина gustar — окремий механізм, про відмінок тут ідеться в останню чергу. Іноді українська збігається («мені подобається» → me gusta, «мені не вистачає» → me falta), іноді ні: «у неї болить голова» — «у + родовий», «її цікавить проєкт» — знахідний, і підказка видасть помилкове la interesa замість правильного le interesa. Тому відмінок тут просто не рахують. Gustar, encantar, doler, interesar, faltar, parecer (me parece — «мені здається»), apetecer (¿te apetece un café? — «кави хочеш?»), importar (no me importa — «мені байдуже»), costar (me cuesta — «мені важко дається»), tocar (me toca — «моя черга») і quedar у значенні «залишатися» (me quedan dos euros — «у мене лишилося два євро», а не quedamos a las ocho — «зустрічаємось о восьмій») завжди беруть займенник непрямого додатка — me, te, le, nos, os, les — і ніколи lo чи la. Якщо ви вже розбиралися, як gustar вивертає речення навиворіт, це той самий механізм.

А ось де підказка не підводить. «Допомагати кому» і «телефонувати кому» — давальний, рука тягнеться до le, і вас не виправлять: в Іспанії ви майже завжди почуєте le ayudé і le llamé. За базовою нормою RAE ці дієслова перехідні, тобто lo/la ayudé і lo/la llamé — вихідні форми, і в Латинській Америці кажуть частіше так; давальний варіант визнано широко вживаним. Помилки немає в жодному — на ці два дієслова сил витрачати не треба.

Загального правила, за яким це можна вирішувати на ходу, на жаль, немає: списки доведеться вивчити як є. Добра новина в тому, що вони короткі, а на дієсловах передавання й повідомлення підказка не відмовляє ніколи.

Чому в Мадриді кажуть le vi

Це місце збиває з пантелику всіх, хто вчив іспанську десь інде й потім переїхав сюди.

За підручником чоловік у ролі прямого додатка — це lo: ¿Viste a Pablo? Sí, lo vi («Бачив Пабло? Так, бачив»). Походіть Мадридом — і почуєте sí, le vi повсюдно. Це leísmo, і це не просторіччя: RAE допускає le в ролі прямого додатка, коли йдеться про одного чоловіка. Так говорять у центрі та на півночі країни, і норма це прийняла.

Дозвіл при цьому вужчий, ніж здається. Він про людину і про чоловічий рід. На жінок він не поширюється — там форма la vi, а le vi про жінку поза нормою, — і на речі теж: el libro це lo, la mesa це la, і ніколи не le. Множину норма допускає також (les torturaron стоїть у прикладах самої RAE), але помітно рідше, тож los vi ви почуєте частіше навіть від тих, хто каже le vi.

Для чоловіка-прямого додатка lo не буває неправильним. В Іспанії ніхто не скривиться, почувши lo vi, і саме цей варіант працює всюди, тож звичку варто будувати на ньому.

А ось розуміти le обов'язково. Якщо вухо налаштоване лише на lo, половина почутого здаватиметься помилкою, і ви почнете сумніватися в собі посеред розмови. Це не помилка. Це Мадрид.

Є ще одне le, з яким ви зіткнетеся першого ж тижня, — виняток із винятку. Зверніться до людини на usted, і іспанська візьме le незалежно від статі співрозмовника: le llamo mañana («зателефоную вам завтра»), le atiendo enseguida («зараз вами займуся») — жінці так само, як чоловікові. Це leísmo de cortesía, «ввічливий» leísmo; RAE його допускає, і в Іспанії він переважає. Форми lo llamo і la llamo так само правильні й частіше звучать у Латинській Америці.

Тут легко зробити надто широкий висновок. Le про жінку абсолютно нормальне завжди, коли це справжній непрямий додаток: le di el libro a María («віддав книжку Марії»), le duele la cabeza («у неї болить голова»), le pregunté («я її спитав»). Поза нормою — лише le замість la в ролі прямого додатка, і звертання на usted — те єдине місце, де проходить навіть це. Заразом це причина, з якої вибір між tú і usted виявляється ще й вибором займенника.

Se lo: чому іспанська відмовляється казати le lo

Поставте обидва займенники поруч — і іспанська відмовиться.

Le doy el libro плюс lo doy мало б дати le lo doy. Не дає. Займенник непрямого додатка перетворюється на se: se lo doy. Те саме з se la, se los, se las і з les: se lo digo годиться і для однієї людини, і для десяти.

Логіка тут історична, а не змістова: латинське сполучення дало старе ge lo, яке з часом перетворилося на se lo і збіглося із зворотним se за звучанням. Для практики висновок один: простіше запам'ятати як є. І це не те se, що в se vende piso («продається квартира») чи se lava («він умивається»), просто виглядає однаково.

Ви зіткнетеся з цим за стійкою раніше, ніж у вправі. ¿Se lo pongo para llevar? — «вам із собою покласти?» ¿Se lo caliento? — «вам розігріти?» Обидва звернені до вас на «ви», обидва ви чуєте мало не щотижня, і в обох заміна le на se відбувається у вас на очах. У версії на «ти» — ¿te lo caliento? — жодної заміни немає: te це не le, міняти нічого.

Розплата — двозначність: se lo di саме по собі не каже, кому. Іспанська просто повертає адресата, коли він неочевидний: se lo di a ella («я віддав це їй»), se lo di a mis padres («я віддав це батькам»). На письмі виглядає надлишково, в усному мовленні цього ніхто не помічає.

Де в реченні стоять займенники

Порядок: коли прямий додаток — це lo, la, los або las, давальний іде першим. Me lo dio («він мені це дав»), te la mandé («я тобі це надіслав»), se los compré («я йому їх купив»). Якщо бути точним, іспанська вибудовує займенники не за відмінком, а за особою: спершу se, потім друга особа, потім перша, потім третя. Для повсякденних пар це одне й те саме, а розбіжність вилазить у рідкісних ланцюжках на кшталт no te me escapes («не тікай від мене»). Заразом звідси se me cayó («я це впустив») — там знову те саме «випадкове» se, а не переодягнене le.

Місце залежить від форми дієслова, і всі ці випадки трапляються за один звичайний тиждень тут.

Перед дієвідмінюваним дієсловом: lo veo («бачу його»), te lo digo («тобі кажу це»), no me lo creo («та не може бути» — те, що ви скажете, коли сайт extranjería втретє відповідає no hay citas disponibles, «вільного запису немає»).

У кінці інфінітива, герундія або наказового способу: quiero verlo («хочу це побачити»), está haciéndolo («вона це робить»), déjamelo ahí («залиш мені це там» — кур'єрові в під'їзді), póngame dos («дайте мені два» — у charcutería, відділі хамону, ковбас і сирів за прилавком). Письмовий наголос тут не окреме правило, а звичайне іспанське правило наголосу, яке наздоганяє слово: займенник подовжує слово, наголос лишається на місці, і щойно він опиняється на третьому складі від кінця або далі, іспанська його пише. Dime — без тільди, dímelo («скажи мені це») — з нею; так само decirlo → decírselo («сказати це йому») і haciendo → haciéndolo. Рахуйте склади з кінця, у цьому все правило.

При «дієслово + інфінітив» обидві позиції правильні: lo voy a hacer і voy a hacerlo — «я це зроблю». В іспанському розмовному мовленні частіше виносять уперед: te lo estoy diciendo («я тобі кажу») за столом звучить куди частіше, ніж estoy diciéndotelo.

Заперечний наказ — тільки попереду: no me lo digas («не кажи мені»), але ніколи не no digasmelo: такої форми в іспанській не існує.

Перевірте себе: lo, le чи se?

Часті питання

Яка різниця між lo і le? Lo — «його» (і нейтральне «це»), la — «її»: те, на що спрямована дія, знахідний. Le — «йому/їй», давальний: той, кому вона адресована. Lo veo — бачу його. Le doy las llaves — віддаю йому ключі. В Іспанії ви почуєте ще й le про одного чоловіка в ролі прямого додатка — це допускає норма.

Чому se lo, а не le lo? Бо послідовності le lo іспанська просто не утворює. І le, і les перетворюються на se перед lo, la, los, las. Це успадкована від старої мови заміна, і власного змісту в ній немає.

Займенник ставиться перед дієсловом чи після? Перед дієвідмінюваним (lo veo), у кінці інфінітива, герундія і наказового способу (verlo — «побачити це», haciéndolo — «роблячи це», dámelo — «дай мені це»). При «дієслово + інфінітив» працюють обидві позиції.

Навіщо кажуть «a María le di el libro», якщо le й так означає «Марії»? Бо дублювання непрямого додатка — норма іспанської, а не надлишковість. Займенник тут не прикраса поверх a María, а звичайна форма речення; без нього фраза звучить обірваною.

Чи буває lo про цілу думку, а не про іменник? Так, і постійно: no lo sé — «не знаю» (буквально «не знаю цього», де «це» — уся ситуація). ¿Vienes? — No lo creo. На нейтральному lo тримається половина розмовного мовлення.

Le vi — це помилка? В Іспанії ні, якщо йдеться про одного чоловіка: норма це допускає. Про жінку (le vi замість la vi) чи про річ — поза нормою, з двома винятками: звертання на usted і дієслова зі справжнім подвійним керуванням — ayudar, llamar, obedecer, — де нормою визнано обидва відмінки. З atender інакше: там додаток-особа прямий, і le atiendo проходить лише як ввічливий leísmo.

З чого почати, якщо часу мало? З se lo і з родини gustar. Ці два блоки охоплюють майже все, що вам знадобиться сказати найближчого місяця, і обидва механічні.

Що запам'ятати

Український відмінок підказує правильно на дієсловах передавання й повідомлення: дав, сказав, написав, надіслав — «кому» це le, «що» це lo або la. Три списки він не покриває, і їх доведеться вивчити: preguntar, pedir, pegar («вдарити») беруть le там, де українською знахідний або «у + родовий»; envidiar, amenazar, aplaudir беруть lo/la там, де українською давальний; родина gustar завжди бере непрямий незалежно від українського. Решта — або механіка (le + lo = se lo), або географія (leísmo).

А коли se lo di спантеличує співрозмовника, не перебудовуйте фразу — просто додайте людину в кінець, як тут і роблять: se lo di a la vecina. Однієї цієї звички вистачає, щоб не спотикатися там, де раніше спотикалися.

Якщо наступними на черзі стоять часи — розбір indefinido та imperfecto влаштований за тією самою логікою: не таблиця, а питання, яке треба собі поставити.